logo
УКР
28.10.2022
Інтерв'ю
Авіадиспетчер: що то за професія?
Поговорили із Дмитром, авіадиспетчером із Харкова з понад двадцятирічним досвідом! Про внутрішню кухню цієї професії читайте далі
383
5

В багатьох людей, коли ті чують слово “авіадиспетчер» виникає в голові картинка серйозної людини перед екраном, яка механічно робить роботу і направляє літаки. Та насправді ця робота надзвичайно творча. Ми поговорили із Дмитром, авіадиспетчером з понад двадцятирічним стажем про робочий день, мотивацію обрати цю професію та де тут місце творчості.

Розкажіть, будь ласка, про ваш кар’єрний шлях: як все починалось?

Свою кар’єру я починав як військовий авіаційний диспетчер. Спершу я навчався на пілота, але через певні обставини змінив напрям і закінчував інститут як офіцер бойового управління, тобто військовий авіадиспетчер у 2000 році. Практично 2-3 місяці я прослужив у військовій частині. Далі отримав можливість працювати в Украероруху (державне підприємство обслуговування повітряного руху України.-ред.). Там військові разом із цивільними займаються розподілом та керуванням повітряного простору. Військові та цивільні працюють разом і кожен робить свою справу. Ця робота — це безпека польотів. Зміни працюють таким чином, щоб не було проблем взаємодії між цивільною та військовою авіацією. Там пропрацював як військовий приблизно до 2006 року. Тоді отримав свідоцтво диспетчера повітряного руху. У 2008 році я звільнився зі Збройних Сил України й почав кар’єру цивільного авіадиспетчера. Це все відбувалось в регіональному диспетчерському центрі, який тоді був в Харкові. Пізніше він перевівся в Дніпро, а Харків лишився як аеродромний диспетчерський центр. Там починав кар’єру як диспетчер районно-диспетчерського центру.

Наразі я пройшов практично всі ступені, які можуть бути в диспетчера в Україні. Володію всіма навичками та допусками, які можуть бути: і керівника польотів, і старшого диспетчера, і диспетчера всіх секторів, і старший диспетчер-інструктор — займаюсь перевірками та навчанням інших диспетчерів до виконання службових обов’язків. Тому кар’єра дуже насичена!

Яка була мотивація обрати саме цю професію?

Я людина авіаційна: мій тато військовий льотчик. Тому завжди бачив себе у військовій кар’єрі. Та з’явилась мотивація змінити фах і вивчити щось нове з нуля. До цього моє життя було пов’язане із військовою та військово-транспортною авіацією. В ній я добре розумівся, та було цікаво попрацювати ще й в цивільній авіації.

З першого дня на новій посаді я зрозумів, що це крута робота! Не шкодую, що наважився тоді на нову професію. Ця робота — моє життя.

Що у вашій роботі вам найбільше подобається?

Найважливіша річ в нашій сфері — це мультизадачність. Одночасно ти можеш робити декілька справ: розмовляти з колегою із сусіднього сектора, давати вказівки телефоном диспетчеру з сусіднього центру і паралельно дивитись за літаком та спілкуватись із командиром екіпажу. Ця мультизадачність приносить мені задоволення. Також спілкування. Бо практично 95% часу на роботі ти працюєш голосом. Автоматизація процесів допомагає в інших справах, але спілкування з екіпажами, пілотами — це дуже цікаво мені. Також, що мені дуже подобається в цій роботі — це постійний розвиток. Ти ніколи не сидиш на місці. Не буває такого, що одного разу ти отримав допуск і все, більше ти нічого не навчаєшся і не здобуваєш нових навичок. З авіадиспетчерами проводять різні навчання кожного місяця, є перевірка твоїх знань з англійської мови та знань в кожному секторі. Тому ця робота ніколи не буває нудною. В професії мені подобається мультифункціональність, швидкість прийняття рішення та реакції, а найбільше те, що вона ніколи не нудна.

Яка перша реакція в людей, коли вони дізнаються, ким ви працюєте?

Мене вона завжди веселить! Сьогодні вже більше людей розуміють хто такий авіадиспетчер, а раніше люди не мали уявлення, хто це. Серед найсмішніших варіантів люди думали, що авіаційний диспетчер — це той, хто оголошує рейси в аеропорту чи людина, яка працює в метро. В принципі, люди часто не знають, чим я займаюсь. Вони думають, що сидять якісь дядьки в кріслах, дивляться в великий телевізор чи у вікно на льотне поле і щось бубнять в мікрофон. Та через медійне висвітлення цієї професії люди стали краще розуміти, що то за робота. З’явились різні телепрограми про це, документальні та художні фільми, які показують реалії роботи авіадиспетчера.

Коли я познайомився зі своєю дружиною, то вона взагалі не розуміла, чим я займаюсь. А вона лікарка і приблизно через тиждень вона каже, що говорила із мамою і та сказала: «Авіадиспетчер, це майже як лікар!»

Тоді розкажіть, будь ласка, хто ж такий авіадиспетчер і в чому полягає його робота?

Авіадиспетчер робить так, щоб ваш політ із пункту А в пункт Б був максимально безпечний, швидкий та комфортний. Ми відповідаємо за безпечний інтервал між повітряними суднами. Наше перше завдання — не допустити зіткнення літаків. Безпека польотів у нашій роботі стоїть на першому місці! Ми комунікуємо з усіма: з екіпажами літаків, із пілотами, з іншими диспетчерами та бачимо все, що відбувається із літаком. Пілоти теж бачать, але ми ніби слідкуємо за ситуацією збоку, тому можемо її краще оцінити. Безпека польотів — це постійний контроль за витриманням маршрутів та інтервалів між повітряними суднами, за набором та зниженням висоти. Будь-який маневр, який робить літак, він робить під нашим контролем та з нашим дозволом. Це приблизно 80-90% всіх дій пілота повітряного судна.
В нашій роботі є ще одна важлива складова — економічна. Польоти — це завжди дорого для всіх. Ми працюємо таким чином, щоб якнайшвидше прискорити політ на найкоротший маршрут, адже це буде вигідно для всіх.

Опишіть, будь ласка, як проходить робочий день авіадиспетчера?

Робочий день обов’язково завжди починається із медичного контролю. Медичний працівник перевіряє наш стан здоров’я (тиск, пульс, температуру тіла) та питає, чи загалом є скарги на самопочуття. Якщо в лікаря є до тебе питання, то він додатково тебе перевірить. Якщо ти почуваєшся не здоровим, то на роботу не вийдеш. Тому важливо після роботи відпочити та виспатись.

Після медичного огляду керівник польотів разом зі старшим диспетчером підіймаються на робочі місця та спілкуються зі зміною, яка зараз працює. Там повністю уточнюють метеорологічні та повітряні обставини, запитують, які є обмеження по польотах, який розклад на зміну. Вся ця інформація збирається і після цього проводиться інструктаж.

На інструктажі керівник польотів доповідає все це, старший диспетчер розподіляє особовий склад по об’єктах та секторах, хто де буде працювати: хто на підміні, хто в основному складі. Далі проводиться обов’язковий контроль готовності: там керівник польотів може підійти до будь-кого з особового складу з абсолютно рандомним авіаційним питанням. Воно може стосуватись тактико-технічних даних або можуть запитати щось про літак чи навести ситуацію, а ти маєш відповісти, як її розв’язати. Це дозволяє постійно бути в тонусі.

Після інструктажу кожен з нас розходиться по своїх пунктах та об’єктах і приймає чергування. Ця процедура не цікава, бо ти просто стоїш і чекаєш, коли колега дозволить змінити свою гарнітуру на твою. Перед цим ти маєш володіти ситуацією на 100% та знати всі нюанси та подробиці. Тобто маєш повністю володіти обстановкою в тому секторі відповідальності, в якому будеш працювати. Тільки після цього можеш приймати чергування. В нас автоматична система, диспетчер вводить свій код і вона бачить, що ти прийняв чергування і фіксує час, коли це сталось. І ти починаєш працювати: перевіряєш зв’язок, дивишся всі налаштування системи, в якій працюєш, перевіряєш локатори. У тебе має бути стовідсоткова впевненість у володінні ситуацією.

Є нічна зміна та ранкова або її ще називають денна. Мені більше подобається працювати в нічну зміну, по секрету. Є час, коли людину потрібно підмінити, бо ти не можеш сидіти на одному місці 8 годин. Потрібно банально змінити картинку перед очима, прогулятись, поговорити з колегами про щось. Зазвичай перерва від 30 хвилин до години.

Також у нас є відпустки, але вони не можуть тривати більше, ніж 30 днів. Все тому, що ти можеш втратити фах через цей переліміт. Тому в тебе буде додаткова перевірка для того, щоб ти міг далі працювати. Також раз на місяць в нас проводять технічне навчання для кожної зміни. Також щомісяця є обов’язкове тренування. Його програма розробляється на рік. Тому авіадиспетчер — це ходяча енциклопедія, яка завжди вчиться.

Що в цій професії для себе ви визначаєте найважчим?

Супротив стресу. Стрес — це штука, яка сильно впливає на людину. Тому важливо мати спротив проти нього, щоб він не був твоєю основною складовою. Робота авіадиспетчера напружена, постійно рандомна. Бо пересування літаків в повітрі — це досить умовний маршрут і в будь-яку секунду ситуація може змінитись. Це як дорога: ти щодня їдеш на роботу одним шляхом, але це не означає, що він проходитиме однаково і без затримок чи змін. Авіадиспетчер завжди має прилаштовуватися до нового. Найважче у цій професії — не бути як трамвай на рейках і не звикати до того, що постійно буде те саме. Треба розуміти, що літак — не машина і він не може просто взяти й зупинитись в повітрі. Це другий важливий фактор — не звикнути до рутини. Бо ти відповідаєш за багатьох людей: в кожному літаку по 180-200 пасажирів і ти несеш за них відповідальність. Кожне твоє слово та команда мають бути виважені. Ти маєш контролювати їх виконання. Але це також творча робота. Як казав колись мій керівник: «Хлопці, робота у нас творча, отже і підхід до неї також має бути творчим!»

 

Який випадок із вашого авіадиспетчерського досвіду ви згадуєте із усмішкою?

Тоді політ виконувався із Донецька до Праги, летіла чеська авіакомпанія. І відбувалось все вночі о третій годині, а це найважчий транзитний трафік зі сходу на захід був. І летів потік азійських авіакомпаній, німецьких, австрійських… І вони нагадують зграю гусей. Тобто їх сепарували один від одного, зробили між ними мінімальний безпечний інтервал, бо їх було дуже багато. І тут економічна складова така, що літак, який летить на дуже великі відстані має рухатись в найекономічнішому повітряному просторі. Тому тоді відстань між ними була 300-600 метрів. І вони хочуть летіти якнайекономніше і при цьому не хочуть додавати чи знижувати швидкість. Моя задача — зробити так, щоб вони один одного не догнали і летіли із безпечним інтервалом. І от пілот тієї чеської авіакомпанії просив, щоб його взяли в цю зграю. яка летіла вище його висоти. І він постійно просився про це. А авіадиспетчер працює з пілотами на одній частоті, тому всі одинадцять бортів все чують. І той пілот вже починав злитись, бо його не пускали до себе і продовжував просити: «Дайте набор (набір висоти-ред.)» І тут хтось із пілотів йому відповідає: «Ну не лізь ти сюди, бачиш, тут летять великі дядьки!» Після цього чех вже не просився, і всі одинадцять бортів посміялись! Він так і летів до Праги на висоті 9 тисяч метрів, хоча хотів піднятись на 11 тисяч.

Як постраждала професія авіадиспетчера через повномасштабне вторгнення росії на територію України?

Практично повністю. Зараз в українському повітряному просторі немає жодного цивільного літака. Він повністю зачинений для цивільної авіації. Тому для людей, які залишились без роботи це велике випробування. Адже є певні терміни, в яких ти можеш виконувати службові обов’язки. І якщо не напрацював певну кількість годин, не пройшов всі потрібні навчання та тренування, то ти фактично втрачаєш свої навички та доступ до роботи. Для керівництва Украероруху це було задачею, як зробити так, щоб люди, які не працюють з лютого не втратили свій фах. Тому зараз вони проходять різні тренажери під обстрілами, які відкрили в Києві, Харкові, Одесі, авіадиспетчери продовжують навчання. Такі тренування повинні бути, адже хто після перемоги виконуватиме цю роботу? З часом знання забуваються, а навички втрачаються, тому важливо тримати себе в тонусі. Я фактично фах не втратив, бо зараз працюю в військовій авіації штурманом пункту наведення авіації. Але ми обов’язково повернемось до своєї роботи після перемоги й зі всім впораємось!

Фото зроблені Украерорухом. Авторство вказане на знимках.

Вам сподобався матеріал?

Ми збираємо файли cookie для кращого діалогу з вами Детальніше. Використовуючи цей сайт, ви погоджуєтесь з цим