logo
УКР
09.12.2022
Інтерв'ю
Як працює українська аеророзвідка?
Літати - це круто! Як дрони допомагають українській армії в цій війні? Читайте в нашому інтерв'ю про роботу української аеророзвідки!
740
5

Війна дронів та артилерії — так російсько-українську війну називають військові. В кого більше сучасних безпілотників та артилерійських установок, той і має перевагу на полі бою. І чим більше людей, які вміють цим користуватись — тим якісніше українські військові б’ють окупантів.

Про роль дронів на війні, як вони рятують життя військових і про працю оператора БПЛА ми поговорили з операторкою дронів та військовою медикинею Іриною Клейменовою із позивним «Сонце».

Як ви вирішили стати військовою та з чого починався цей шлях?

З 2014 року я волонтерила, в основному допомагала в медичному напрямку. Саме в армію я хотіла з 2019-2020 року, тоді й почала повільну підготовку до цього. Стала вчити тактичну медицину, бо розуміла, що це буде важливий кусок роботи. Тоді ж і підкувалась в стрільбі: навчання було повільним процесом, бо паралельно потрібно було зайнятись ще своїм здоров’ям. Ми домовились із чоловіком, що у разі повномасштабного вторгнення хтось із нас піде в армію. В мене було більше знань та досвіду, тому я стала військовою.

24 лютого я прокинулась зранку і пішла в військкомат. Я не перебувала на військовому обліку, тому на мене чекав квест стати на нього за три доби. Разом із тим ще треба було пояснити всім, чим я буду корисна армії. Тоді намагалися брати виключно оперативний резерв №1 — це люди, які вже мали бойовий досвід. Але моя впертість переконала військкомат і військову частину мене взяти. І 26 лютого я вже була в частині, а наступного дня було перше шикування в роті. Зранку того дня в мене була посада звичайного стрільця, до вечора я стала взводною медикинею.

Яким був ваш перший політ на дроні як військової?

Ми проводили операцію, в якій потрібно було підняти дрон в повітря, щоб оглянути територію: на неї мали зайти наші військові. Мій знайомий, він пошуковець, попросив допомогти йому з цим завданням, бо не вистачало рук для роботи. Ми тоді ще не знали всіх правил користування дроном і як правильно літати. Там я йому допомагала носити кейс для дрона та рацію. Під час другої операції ми вже вдвох підіймалися в повітря. Це було складно: тоді було болото і коптер потрібно було запустити з рук. Раніше я літала на дроні в цивільному житті, але такий політ відрізняється від військового. З напарником за 3-4 польоти ми навчились заново літати. Виходить, ми спочатку літали, а потім вчились. Потім випадково натрапили на організацію Victory Drones, яка організовує майже всі навчання для операторів квадрокоптерів в Україні. Спочатку це було онлайн навчання, потім офлайн. Правда, там ми вже більше вчили, ніж самі вчилися.

Польоти на дроні мене почали захоплювати й затягувати. Це стало моєю додатковою роботою. Основна — бойова медицина. Поступово стала збирати інформацію про те, як правильно літати, багато читала та вчилась онлайн. Ми з напарником збирали навколо себе техніку та знання. Плавно дійшли до того, що мені казали: «Сонце, давай замість тебе хтось побуде в медичному наряді, нам терміново потрібна інформація».

Відчуття, коли ти знаєш в якого будинку який дах, але не знаєш, які двері — неймовірне.

Які у вас відчуття від польоту на дроні?

Я боюсь літаків, не люблю їх і надаю перевагу поїздкам автомобілем. Але коли я підіймаю дрон в повітря і бачу все навколо, то відчуття польоту настільки неймовірне, що був період, коли я літала, щоб літати. Під час активних бойових дій, коли було трохи часу, то ми їхали глибше в тил нальотувати години грамотного підйому в повітря і, навпаки, посадки. Вчились збирати потрібну інформацію в таких польотах.

Мій перший самостійний політ був розвідувальним. Тоді працювали на Краматорському напрямку, моїм завданням було перевірити квадрат, по якому пізніше мали піти наші. Це була дуже крута й успішна операція, бо ми знайшли безпечні шляхи, робили картографію з фотографій, показали шляхи обходу військовим. Через півтора місяця ми вже зайшли в те село. Відчуття, коли ти знаєш в якого будинку який дах, але не знаєш, які двері — неймовірне.
Я велика фанатка розвідки, а мій напарник — коригування. І після того, як відпрацювала артилерія за його коригуванням він любить підлетіти на дроні подивитись, що там. А я люблю тихо підлетіти, зняти кількість техніки, де вона стоїть, як виїжджає. І потім ще глянути на все на великому екрані й робити постаналіз польоту, щоб зрозуміти, що не побачила під час перебування дрона в повітрі. В нас з напарником багато польотів, ми є хорошою парою, в якій можемо підмінити один одного при потребі. В батальйоні ми один із найдосвідченіших екіпажів, окрім штатного. Той літає з початку повномасштабного вторгнення.

Дрони на війні — як вони допомагають наблизити перемогу?

Дрони використовувались на війні до повномасштабного вторгнення, але не в такій кількості. Це війна дронів та артилерії, однозначно. Всі війська важливі, та коли я підіймаюсь у повітря, бачу квадрати та територію значно швидше, ніж фізична розвідка. Вони беруть мої дані, аналізують їх, роблять свій постаналіз і тільки після цього просуваються вперед по території. Буває, що відпрацьовує роснява артилерія. Тоді знаходиш місце, звідки відпрацювала, інколи фізично його знаходиш, інколи по слідах, як техніка заїжджала, а потім коригуєш наших і вони відпрацьовують. І все, більше росні немає.

Дрон рятує життя. Бо коли пілот сідає у винищувач, він реально розуміє, що по ньому можуть потрапити й він із великим шансом не виживе. Коли я беру в руки пульт, в мене шансів вижити набагато більше. Ворогам складніше вирахувати, звідки я злітаю, де я є. Так, вони розуміють відстань, бо кожен дрон має свою оптимальну та максимальну відстань, на яку він може полетіти. І вони можуть знати лінію, де я є. Але вирахувати точне моє місце розташування не легко. Це рятує життя не тільки оператора БПЛА, а всіх, хто на лінії зіткнення. Дрони допомагають швидше і якісніше вдарити арті й від’їхати, щоб не прилетіла відповідь. Вони сприяють тому, щоб не постраждала наша піхота, щоб її не накривало.

Дрони допомагають швидше і якісніше вдарити арті й від’їхати, щоб не прилетіла відповідь.

Чи траплялись випадки, коли дрон губився чи падав?

У мене є два неповернених дрони й обидва лежать на замінованій території. Це єдина причина, чому я їх ще не дістала звідти.

Дрони падають, їх збивають та гасять — росія славиться тим, що в них дійсно добре працює РЕБ (радіоелектронна боротьба). В них дуже багато можливостей погасити радіосигнали. Та, однак, в нас є ще більше способів це обхитрувати. Ми вигадуємо 150 способів для того, щоб залетіти прям над ними й помахати їм камерою і безпечно полетіти назад. До прикладу, пробуємо розвідку по маршруту, коли дрон літає не по JPS, а по компасу.

В дронів теж є позивні. Один назвали «Мрією» — ми дуже довго збирали на нього і врешті купили його. Нам його збили, ми його знайшли та далі літаємо на ньому. І робимо це досить успішно. Був Autel EVO II, до нього ми ставились як до третього пілота. Нам казали купити краще Mavic, але ми відповідали: «Хлопці, ви серйозно? 7 місяців роботи на ньому!» Ми його берегли з розумінням, що наше життя важливіше, але і технікою нехтувати не можна. Дрон був двічі збитий і ми його діставали з таких територій, за які потім діставали по руках. А раз він приземлився на замінованій території…

Як російська армія використовує дрони?

Росіяни тільки почали вчитись це робити. Ми знайшли один їхній дрон, який ми збили й там на одній карті були записані всі польоти. Тобто з тих даних ми могли визначити навіть місце, звідки коптер злітав. Ми так не робимо. Одна карта – одна батарея. Навіть якщо дрон зіб’ють і знайдуть, ворог не отримає розвідданих, окрім останніх. Тому вони ще не знають багатьох правил, але вже активно вчаться від нас.

Доки вони думали, що Орланами закриють всю розвідку, ми квадрокоптерами, планерами, «крилами» робили набагато більше. Жоден безпілотник не є ідеальним, в кожного є і переваги, і недоліки. Тому кожен БПЛА має свої особливості, через що їх використовують. Наприклад, в розвідці використовуємо тільки Autel, в коригуванні — Mavic, бо в них краща камера, для глибинної розвідки використовуємо «крило». Росіяни не завжди розуміють, який апарат для чого використовується. Але вони пробують і вчаться — не варто недооцінювати ворога. Але ми поки маємо перевагу: в нас якісніші польоти й ми бережемо життя наших людей, вчимося вибирати позицію, копати ямку, щоб було де сховатись, якщо нас знайдуть, вчимося маскуватись і злітати з різних поверхонь.

Чи стало зараз більше операторів дронів і як загалом справи з дронами з початку повномасштабного вторгнення?

По-перше, кількість операторів росте. Це дуже круто, бо чим більше людей будуть літати, тим швидше ми виграємо цю війну. У своєму підрозділі я дуже підтримую бажання військових навчитись керувати дроном. Волонтери привозять дрони чи військові купують їх самостійно і просять показати їм, як літати. «Я не збираюся бути повноцінним розвідником чи коригувальником, але хочу подивитися позицію, дізнатися ситуацію на декількох кілометрах» – часом кажуть побратими. І ми завжди показуємо, як працювати та пояснюємо, яка специфіка конкретного дрона. Навчитися літати дуже просто. Далі вміння аналізувати й вираховувати позиції приходить з досвідом. Чому б у розрахунку міномета комусь із мінометників не піднятися в повітря і не відкоригувати самого себе? Це буде швидше, ніж викликати нас: поки ми приїдемо, розгорнемо Starlink… Це ж не просто з дроном прийшов і в земельку зарився.

Як виглядає підготовка до польоту?

Ми завжди чітко вибираємо позицію. Ніколи не злітаємо з одного місця двічі чи тричі підряд, бо воно швидко може стати небезпечним. Ми завжди «розгортаємось», бо артилерія, окрім координат, хоче дивитись на результат своєї роботи. Ми розгортаємо Starlink, по ньому і по рації виходимо на зв’язок, далі дістаємо самі дрони. Від того, що саме нам треба зробити ми вирішуємо, яким дроном полетимо. Завжди робимо короткий перший політ, щоб перевірити, чи ми точно визначили вітер, бо погодні умови завжди є в чек листі. Завдання завданням, але якщо погодні умови не дозволяють, то змісту впустити пташку немає ніякого. Також робимо короткий обліт і запам’ятовуємо дорогу, по якій маємо повертатись додому. Мені треба розуміти по карті, де я є, а де птаха. Ми працюємо в парі, ніколи наодинці не їдемо на виліт, бо це небезпечно. Завжди повідомляємо, що в нас останній політ, бо залишилась одна батарея. Буває, що на останньому польоті щось знаходиш і тоді потрібно швидко знайти, хто ще з операторів в повітрі, щоб коригнули. Далі все зробили, згорнули, приїхали додому і робимо постаналіз відео. Я його роблю завжди, бо тоді можна побачити щось нове на великому екрані. І готую звіт для того, щоб командир розумів, які задачі можуть бути пріоритетними на наступний день. Буває, всю ніч сидиш над звітом і зранку кажеш: «Підйом, екіпаж, ми знайшли щось, сьогодні будемо коригувати». Літати — це круто.

Чим робота української армії відрізняється від російської?

В нас є неймовірні горизонтальні зв’язки в армії. Мені не потрібно, як російському військовому, йти до керівництва, а йому — до свого керівництва і так далі для того, щоб отримати дозвіл на удар артою по наших позиціях. Я можу подзвонити хлопцеві, який керує танком і сказати: «В мене є ціль, давай вдаримо». І якщо в нього є снаряди, грубо кажучи, в них все окей і все справно, то ми вдаримо. Ми робимо все дуже швидко. Не встигне від’їхати їхня броня, як ми вже вдаримо. І це дуже круто. Це те, що сильно відрізняє нас від нашого ворога. Поки вони там виясняють, кому медальку треба повісити: дронщику чи артилерії, чи хто має цей дозвіл дати, чи як передати координати, ми просто сконтактували напряму, кинули по будь-якому засобу зв’язку координати й все. І нема ні москаля, ні танчика, нічого.

До чого варто готуватись цивільним в цій війні?

Загалом я вважаю, що ця війна зачепить всіх. Вона вже зачепила кожного напряму або опосередковано. В кожного є хтось із родичів чи друзів, хто воює. Напевно, через одного є хтось поранений чи загиблий. Можливо, воювати доведеться більшості українців, тому що війна не закінчиться ні за місяць, ні за два. Це перше, до чого треба готуватися. Це дуже довгий марафон, який ми виграємо, але до переломного моменту все ще далеко. Зима буде дуже довгою. Для армії в тому числі. Тому що по болоту не їде важка техніка. Як їхня, так і наша. І, можливо це буде означати, що ми будемо не так швидко наступати, як би цього хотілося нашим цивільним. Тому нам треба терпіння і розуміння, що це надовго. Це може бути декілька місяців сидіння на одних і тих самих позиціях. Я як бойова медикиня вважаю, що кожен українець має вміти надавати першу домедичну допомогу. Кожен. Був випадок, коли ми надавали допомогу цивільним під час ракетного удару. Здавалося б, що я бойовий медик і маю працювати тільки на своїй позиції й зі своїми людьми, але був ракетний удар і були поранені цивільні. Ми виїжджали та надавали першу допомогу важким, дуже важким цивільним. Там жінка стояла і кричала розгублено від страху, бо її чоловік стікав кров’ю. В нас є правило — ми допомогу надаємо тільки засобами, які є на пораненому. І ми дивимось один на одного з питанням: «З кого знімаємо турнікет?». Я вважаю, що кожен має мати з собою турнікет, тому що безпечного місця в Україні немає, вдарити може будь-коли й будь-де. Курсів з домедичної допомоги зараз до вибору до кольору. Ще читати багато про міни, бо Україна дуже замінована. Можливо, сапери та безпілотники це наше майбутнє на найближчі 10 років.

Кожен має мати з собою турнікет, тому що безпечного місця в Україні немає, вдарити може будь-коли й будь-де

Чому Україна переможе?

Ми унікальна нація. Ти ото б’єш українця і збігається ще десять таких. І спочатку вони дають здачі за нього, потім розбираються що і до чого. Не має значення на яку тему ми сваримось сьогодні, бо якщо відбувається щось, що вражає всю Україну, то ми всі збираємось разом і робимо свою роботу. Ще вчора ви могли бути ворогами, які не могли стоянку поділити біля будинку, але коли треба, ви берете і збираєте гроші на дрон для третього сусіда. Ми це вміємо, ми це можемо. Якби не волонтери, армія б зараз не протягнула. Це теж унікальні люди, такого немає більше в інших країнах. Наша сила в нашій згуртованості.

І те, що я бачу по військових за 9 місяців — кількість злості в нас настільки достатня, що я розумію — ми готові йти до кінця.
Вам сподобався матеріал?

Ми збираємо файли cookie для кращого діалогу з вами Детальніше. Використовуючи цей сайт, ви погоджуєтесь з цим