Контакти
Вхід
Вхід
Email
Увійти
Вперше тут? Зареєструйтеся
Чоловікам
26.05.2024
Інтерв'ю
Зелінська Лія

10 років тому жителі Старокостянтинова врятували авіабазу від розформування: тепер вона чи не найбільше жахає ворога

Пілот Фантом – про дивовижну історію 7-ї бригади тактичної авіації.
eye12130
star14.8

Якщо вас досі дивує, чому в сповіщеннях Повітряних Сил так часто з’являється попередження «Ракета на Старокостянтинів!», і чому маленьке містечко на Хмельниччині регулярно червоніє на мапі повітряних тривог, то після цього інтерв’ю усі питання відпадуть.

Військовий льотчик Повітряних сил ЗСУ на позивний Фантом, який ще юнаком на початку 2000-х приїхав у Старокостянтинів освоювати важкі бомбардувальники-розвідники СУ-24, розповідає історію своєї бригади з часів незалежності і донині.

signature

Отож, приготуйтеся до каруселі емоцій, де буде трохи нерозуміння, трохи розпачу, трохи злості, але й дуже багато вдячності та захвату, адже історія цієї бригади по-справжньому вражає.

Якою була авіабаза в Старокостянтинові до початку російського вторгнення

— Під розвал Союзу в нас багато частин були озброєні Су-24, але вже у 2004 році з них усіх залишилась єдина – Старокостянтинівська, коли до неї доєдналась ескадрилія з розформованої Коломийської бригади, яка фокусувалась на розвідниках Су-24МР. Були такі недруги в керівництві Збройних Сил, які потихеньку роззброювали армію, прикриваючись оптимізацією через брак фінансування.

До прикладу, наш командир бригади, Євген Булацик, потрапив у те число небагатьох щасливців, яких востаннє готували на Су-24: це було на початку 2000-х. І от, аж відтоді, і до 2014 року взагалі жодного льотчика не було підготовлено на Су-24. Це були реалії того часу. Саме тому у нас середній вік льотного складу був за 40, а молодші лише «підльотували» на L-39 з мізерним нальотом. На той момент фінансування, що виділялось на оборону і на авіацію в тому числі, не дозволяло займатися підготовкою. Я пам’ятаю таку ситуацію, що один рік у нас в частині взагалі не було польотів. Цілий рік, уявляєте?

Я потрапив у бригаду в саме в ті часи. Був одним з тих хлопців, які приходили з університету і займалися «бумажками», «колхозною роботою», та лише інколи літали на L-39. Наприклад, якось за один рік мав лише одну годину нальоту, наступного року ще менше, а наступного взагалі в повітря не піднімався. Потім пощастило — брав участь на зборах і налітав на L-39 близько 30 годин, і знову наліт на рік впав до 5 годин, і потім знову менше години і так далі.

Чому, попри усі труднощі, пілоти йшли літати на Су-24

— Насправді, найскладніші часи були наприкінці 90-х, тоді були проблеми не лише з льотними годинами, а й з зарплатами. Але я ще був школярем і не застав того періоду.

Я з родини військових, тато був авіаційним техніком. Але обрав професію льотчика. Су-24 обирався вже в кінці начання в університеті. Під час навчання нас ділили за родами авіації, і я вчився на винищувальну авіацію, вивчав МіГ-29, але, так склалося, що місць по випуску на МіГ-29 вистачило не всім, тому мені запропонували Су-24. А ми ж по випуску ще, по суті, недосвідчена молодь. І коли тобі повідомляють, де твоє перше місце служби, ти не говориш: «Я не хочу, я хочу в інше місце». І для 21 річного холостяка прийняти перше в житті рішення було не складно, життя молоде.

signature

Чому для ворога такі цінні наші Су-24: як росіяни вкрали 6 бортів у 1992 році і спробували забрати ще один у 2014 році

— Коли розвалився радянський союз, у нас служили льотчики з усіх його закутків. Звісно, було багато таких, які позиціонували себе як росіяни, тому вони мовчки спланували собі це викрадення. Так, це чорна пляма в історії бригади, але подібні випадки були не лише в нас. Стратегічну авіацію тоді теж викрадали. Вони спланували цей виліт заздалегідь. Це були звичайні тренувальні польоти: планували тоді політ на відпрацювання бомбометання на полігоні у Волинській області складом великої групи. Зробили повну заправку, що дозволило втекти через Білорусь. А начальник штабу тоді вивіз бойовий прапор з частини на своєму службовому УАЗ-ику.

Схоже було і в 2014 році, коли вже з нашої ескадрильї заступник з виховної роботи спланував втечу. Само собою, що в літаку знаходяться два члени екіпажу, і штурман мав зовсім інші плани та погляди на цей політ, тому це викрадення провалилось.

Викрадення у 1992 році — це був пост-розпад радянського союзу, в нас ще тільки формувались Збройні Сили. Цікавий факт: коли росіяни спланували і здійснили це, льотчикам-українцям, які тоді знаходились на службі на території теперішньої росії, взагалі заборонили літати, їх банально відсторонили від польотів. Вони тоді все прорахували, а ми не зробили висновків. А от спроба викрадення у 2014 році – це вже була гра на стратегічну комунікацію, хто виграє цю інформаційну війну. Мовляв, бачите, українські пілоти тікають від «режиму хунти», як вони там кажуть. Це робилось не через те, що їм треба наші літаки, чи щоб в нас їх не було. Навіть ті, які вони вкрали у 1992-му, вже ніколи не літали, бо їхня документація залишилась у нас, а без неї це музейні експонати. Тож це була просто інформаційна війна. А за всі роки війни подібне вдалось тільки нам, коли Україна виманила російського пілота з вертольотом Мі-8.

За крок до катастрофи: якою була Старокостянтинівська бригада перед початком вторгнення росії

— В нас є анекдот, ще десь з 2012 року, до початку вторгнення. Був повітряний парад до Дня Незалежності, і в нас тренувалась трійка до параду, а не четвірка, як зазвичай літають. І коли запитували: «А чого трійка?» їм відповідали: «Того що (ім’я льотчика) звільнився».

Літаків було достатньо, але не виділяли грошей на підготовку, тобто паливо. Вся армія була в скрутному становищі: мінімум навчань, нових пілотів не готували. Не казатиму за інші літаки, але Су-24 потребує більше 200 тонн палива, щоб підготувати одного пілота, саме тому нас не ставили в пріоритет. За рік-два до початку війни досвідчені пілоти почали йти на пенсію чи просто звільнялися в пошуках кращого.

Останню частину, яка мала Су-24, збирались розформувати якраз перед початком війни. Тоді міська влада і громада відстоювали частину як могли.Фантом

— Я тоді навчався за кордоном. І мені казали: «По поверненню шукай собі місце, бо вашу частину розформують». Тобто останню частину, яка мала Су-24, збирались розформувати якраз перед початком війни. Тоді міська влада і громада відстоювали частину як могли, бо це більше тисячі людей персоналу, їхні дружини або чоловіки, які так само працюють, їхні діти. Вони поповнювали бюджет громади, і якби цю частину розформували, то місто б просто потихесеньку загнулось.

Можу тільки уявити, в які кабінети тоді стукала громада на чолі з міським головою, до міністра оборони чи до президента, щоб цю частину не розформовували, але на той час там засіли колаборанти, і вони стояли на своєму. Аж тут розстріли на Майдані, втеча зрадників, анексія Криму.

signature

Перед анексією Криму і початком російського вторгнення у 2014 році Старокостянтинівську бригаду мали розформувати. Це була остання в Україні бригада, що мала на озброєнні літаки СУ-24.

Тоді ключову роль у «відвойовуванні» авіабази зіграла місцева громада. Цивільні влаштовували пікети, а політики оббивали пороги владних кабінетів, аби не допустити розформування.

«Доходило до рукопашних боїв, щоб відстояти наше місто як військовий аеродром», – казав у 2014-у році міський голова Старокостянтинова Микола Мельничук в інтерв’ю 2+2.

І вони відстояли. У 2014 році, після початку вторгнення, та сама громада почала власноруч відновлювати авіабазу в Старокостянтинові: власними силами вони назбирали понад 1,5 млн грн. на відновлення інфраструктури. Решту витрат взяла на себе держава.

— Коли почалась війна, росія добре знала, який у нас стан справ з авіацією, але зробила велику помилку, не врахувавши, що наші люди швидко повернуться. На щастя, усі ті пілоти, які пішли на пенсію, ще були в тонусі, тому масово повернулися в стрій: хто з пенсії, хто з цивільної авіації, хто взагалі був водієм молоковоза, а хто водив самоскид на будівництві. Всі поверталися назад. Саме тому на початку війни наші Су-24 разом з іншими літаками і вертольотами з перших днів нормально насипали на Сході України.

signature

Як бригада зустріла російське вторгнення у 2014 році

— Перший бойовий політ нашої бригади відбувся ще 28 березня 2014 року над аеродромами в Криму, коли росіяни вже займали Півострів. А потім більше і більше задач, розвідники виконували свою роботу, бомбери свою: знищували мости і розв’язки, укріплення Савур-могили або колони, які стояли біля Ровеньків на Луганщині та інші.

Наш командир Євген Булацик — це легендарна особа. Він виконував розвідку над Слов’янськом, якраз перед звільненням міста, коли ці їхні «моджахеди» стояли на балконах багатоповерхівок з ПЗРК. Вони випустили по ньому 4 ракети, остання з яких влучила і пошкодила двигун. Булацик дотягнув підбитий літак до аеродрому вильоту аж за 400 км.

На початку у ворога були прості ПЗРК. Коли вони почали збивати наші вертольоти, ми підняли мінімальну висоту до 3500 метрів. Згодом вони збили наші Ан-30 (збитий над Слов’янськом 6 червня 2014 року – А.Г.) та А-26 (збитий у Луганській області 14 липня 2014, – А. Г.), і ми зрозуміли, що у них є модифіковані ПЗРК, які досягають тих висот, тому підняли поріг до 5000 метрів, аж поки вони не притягнули туди «Бук».

signature

— Один з наших екіпажів, який, на жаль, зараз загинув, виконуючи тоді бойовий політ, побачив опромінення. У нас є в кабіні прилад, який визначає опромінення, і по тому сигналу ми можемо зрозуміти тип загрози: наприклад, що це, з великою імовірністю, система «Бук». Вони тоді здивувалися, звідки тут «Бук» взявся?

А тоді світом прокотилася страшна звістка про збиття цивільного літака російським комплексом «Бук» над Донецькою областю. Після катастрофи MH17 повітряний простір був повністю закритий.

Коли вже активна фаза закінчилась, ми, здебільшого, літали на радіотехнічну розвідку позицій радарів і ППО противника, і тримали в чергуванні ударні літаки на випадок необхідності нанесення авіаційних ударів. Грубо кажучи, з 2014 і до початку 2022 року ми лише моніторили стан вздовж кордону, але лінію зіткнення не пересікали, бо шансів бути збитим було багато. Плюс ганебні мінські домовленості. Вони розбудували там таку величезну мережу засобів ППО, що заходити в їх зону було просто небезпечно.

Старокостянтинів після 2014 року: хто тоді найбільше доклався до відновлення авіабази і про що зараз шкодують авіатори

– Після початку війни бригада почала відбудовуватись. Літаки, які збиралися розформовувати, почали пропускати через завод: не масово, а по кілька бортів. Щодо інфраструктури, то я б не сказав, що відбудовували щось з нуля, хіба що гуртожиток і ще кілька приміщень. Але по мінімуму, умови, щоб далі нормально функціонувати, у нас були. Само собою, волонтери допомагали. Та саме від них йшло найбільше допомоги. На жаль, не було такого, що війна тоді спонукала робити якісь кардинальні реформи. Хотілось би, якби повернути час назад, щоб по-іншому до цього всього поставились.

А щодо льотного складу, то після 2014 почали готувати всіх. Активно навчали тих, хто чекав своєї черги та молодих випускників: вони згодом і склали основні сили, які брали участь в найактивніших бойових діях після повномасштабного вторгнення 2022 року.

Як 7 бригада зустріла ворога в ніч на 24 лютого 2022 року

– Тієї ночі я був на службі. Саме у тій групі, яка в перші години виводила літаки з-під удару зі Старокостянтинова на запасний оперативний аеродром, звідки вже отримували перші бойові завдання. На світанку 24 лютого в нас вже були перші задачі по знищенню окупантів, які йшли до аеродрому Гостомель з боку Чорнобиля. На жаль, саме в той день ми мали перші втрати.

Усвідомлення, що хтось не повернувся, було дуже важким, плюс ситуація і так була такою, що ми не знали, до чого усе дійде, а тут ще й гинуть побратими: було важко на душі. В перший день у нас загинув один екіпаж – льотчик зі штурманом. Вони відпрацювали по колоні, а на зворотньому шляху не вийшли на зв’язок. Майор Діма Куліков та майор Коля Савчук. Були надії, що вони десь катапультувалися, і що, можливо, вони потрапили в полон. Але була тиша. І тільки в березні, коли росіяни відійшли від Київської області, місцеві показали залишки літака і місце, де вони їх поховали.

З перших днів усі фокусувались на виконанні бойових завдань, а хто не виконував, той підтримував чим міг. Тому ми і не мали вільного часу на думки про те, чи може впасти Київ. Звичайно, ми всі слідкували за новинами. В перші дні, коли біля Києва цивільні зі звичайних мисливських рушниць стріляли у ворожу техніку, чи коли в Харкові люди зустрічали ворога коктейлями Молотова, це підігрівало бойовий дух.

signature

Чим особливі крила Су-24

– До березня ми ходили на бойові зі звичайними ФАБ-ами 500-ками: це коли тобі треба пролетіти над ціллю, кинути на неї бомбу, а потім виконати маневри, щоб безпечно відійти з цієї зони.

Але коли вони підтягнули свої ЗРК і розбудували багатошарову ППО, то для нас такі задачі стали набагато складнішими. Саме через це ми почали втрачати більше екіпажів. Прийшлось адаптуватися та змінювати тактику. Тож після цього ми майже не виконували таких задач з використанням некерованих бомб. Майже, бо деякі операції все ж були, і при чому успішні. В подальшому вже використовували різні типи некерованих та керованих авіаційних ракет повітря-земля, уникаючи прольоту над противником, маючи хоч якусь безпечну відстань.

Щоб вони не могли збити нас з ПЗРК і не встигли зреагувати звичайними ЗРК, ми виконували польоти так низько, що інколи ловили «пузом» гілки дерев. Наші літаки не маневрені винищувачі, але в нас є можливість керувати стрілоподібністю крила: зменшити або збільшити, в залежності від швидкості. Розширене крило ми використовуємо для зльоту чи посадки, а якщо нам потрібно летіти дуже швидко, ми повністю переводимо крило назад і літак стає схожим на стрілу. Якраз на малих висотах і дуже великих швидкостях Су-24 дуже гарно себе почуває. Як Mercedes на автобані. Тому ми використовували такі висоти і швидкості для уникнення збиття ворожими ракетами. З’являлися несподівано і швидко зникали, бо коли на швидкості більше 900 кілометрів за годину ми проходили над ціллю, то звук приходив уже тоді, коли літак пролітав над їхніми головами. Під час звільнення Миколаївщини ми теж використовували цю тактику.

Битва за Південь: про що шкодували екіпажі Су-24, коли засипали бомбами ворожі колони

– В березні, якраз коли росіяни прорвали Каховку з боку Херсона і просувалися колонами до Кривого Рогу, почалися мої перші польоти в якості бомбера, бо до того моменту я літав лише на розвідувальному варіанті.

Пам’ятаю, що з 7 березня в день було по декілька вильотів на ті колони. Це була просто карусель. Вони ще не лякані були, ходили один за одним багатокілометровими колонами, як на параді, декілька сотень одиниць техніки. Для нас це була дуже шикарна ціль: виходиш на колону і скидаєш п’ятисотки їм на голови. Інколи колона сягала 5 кілометрів, і ти шкодуєш тільки про те, що в тебе немає більше боєприпасів. Відпрацювавши по голові колони, ми зупиняли їх просування. Але, на жаль, ненадовго. Вже через кілька годин вони, як наркомани, лізли далі. Тоді ми працювали з нашими побратимами зі штурмової та армійської авіації.

signature

Яку роль Су-24 зіграли в прориві вертолітників до оточеного Маріуполя

– Спершу наші літаки намагалися втримати прохід, де російські війська зі Сходу планували зустрітися з тими, хто наступав із Криму, тим самим оточити Маріуполь. А вже потім відтягували на себе ворожі літаки і ППО, били по передових позиціях ближче до Донецька, щоб на Півдні, над Азовським морем, ворог втрачав пильність, і наші вертолітники узбережжям проривалися до окупованого міста та оборонців на «Азовсталі».

Відбиття Зміїного: як Су-24 доклалися до звільнення «зернового коридору»

– Тоді ніхто з нас не думав про цей «зерновий коридор». В нас просто було завдання відтіснити російський флот і авіацію, які себе вільно почували біля Одещини, і загрожували висадкою десанту. Тоді було зрозуміло, що, якщо ми будемо контролювати острів Зміїний, то ця частина Чорноморського узбережжя у нас буде під прикриттям. В кінці червня 2022 року, коли була спланована операція по звільненню цієї території, ми ще не мали далекобійних західних боєприпасів, тому доводилось підлітали максимально близько для застосування ракет, а інколи знову використовували бомби. Тож вже в липні, разом з артилеристами, моряками і Байрактарами, наші СУ-шки добивали залишки окупантів на острові.

signature

Як техніки змусили західну ракету «слухатися» радянського літака

– Коли ми розуміли, що у нас немає достатнього озброєння, наші партнери прийшли на допомогу з класними ракетами Storm Shadow. Одним з літаків, який міг би нести цю ракету, був якраз Су-24. Бо вона, по-перше, важка, в по-друге, на МіГ-29 та Су-27 вже було інтегровано іншу зброю – HARM та GBU-62.

В стандартах НАТО і стандартах Союзу точки кріплення різні, тому на Су-24 довелось попрацювати над інтеграцією. До того ж, довелось подружити електроніку ракети з системою озброєння літака. Бо всі боєприпаси, чи то HARM, чи то JDAM, чи то Storm Shadow – вони «спілкуються» з літаком, йде обмін інформацією. І ми знайшли такий вихід: взяли балку від Tornado, за допомогою магії і трошки інженерії пристосували її до Су-24, і змусили ракету думати, що вона підвішена під Tornado.

Ці ракети дають нам можливість не підлітати близько до ворога. Але, якщо у нас є бажання вразити ціль ну дуууже далеко, то, відповідно, треба підходити ближче до лінії зіткнення та входити в зону ураження ППО. Були випадки, коли росіяни пускали ракети з С-400 і, звісно, звітували про успішне перехоплення всіх ракет. А також дописували збиття наших Су-24, хоча в цей час наші льотчики вже смажили шашлики. Застосування Storm Shadow і результати, які він дає, – це вже не тактичний рівень, а оперативний, а інколи й стратегічний.

Першим результатом, який вони відчули, був приліт по заводу в Луганську. З найбільш значущих – корабель у Феодосії, штаб Чорноморського флоту, Командний пункт в Севастополі, а також перший випадок в історії, коли літак крилатою ракетою вразив підводний човен.

Старокостянтинівська бригада через 10 років: що буде з бортами Су-24 і на чому літатимуть молоді пілоти

– На якому типі літаків буде літати моя бригада через 10 років я не знаю, але вона точно буде існувати. Наш командир вже казав, що після початку повномасштабного вторгнення у нас стало значно більше справних літаків, ніж було до, навіть враховуючи те, що, на жаль, ми втратили багато своїх побратимів і бойових машин на початку вторгнення.

Запас міцності Су-24 був прорахований ще до початку повномасштабного вторгнення. І, згідно нашої візії, Су-24 там був не на останньому місці. Термін експлуатації літака залежить від годин нальоту, тому, навіть саме поняття «запас міцності» тут недоречне, бо в нас мова йде про кількість годин нальоту, що надаються на літак: вони вимірюються в тисячах. Наші літаки не виконували таку кількість польотів, а деякі не нальотували і 200 годин, бо просто стояли в «залізному ряду». До того ж, само собою, на двигун є такий самий розрахунок, а в нас були взагалі нові двигуни. Тому все залежить від годин нальоту і запасних частин. Етап «канібалізму» ми вже пройшли і зараз деякі деталі самі виробляємо, а деякі «купуємо в магазині». Наші літаки будуть літати ще довго, але, один з основних критеріїв ефективності, – наявність озброєння. Будь-який літак безкорисний, якщо він не має озброєння. І зараз, коли партнери надають цю зброю, нам точно є сенс тримати і обслуговувати свої Су-24 надалі. Але, якщо прийде час замінити флот застарілої радянської техніки, і у нас будуть варіанти інших ударних літаків, то ми залюбки пересядемо на них.

Чи можливо перевчитися з Су-24 на F-16

– Немає нічого неможливого. Можна сказати, що це вже практикується. Звісно, переважна більшість хлопців, які перевчаються на F-16 – винищувачі, але є і представники інших родів авіації. Та, все ж, важливо тут як готують наших пілотів: методика підготовки, яка дуже відрізняється від нашої. Спочатку у них йде загальна підготовка офіцера: вони 4 роки вчаться, щоб стати офіцерами. У США, наприклад, взагалі не важливо, де ти отримав вищу освіту. Не обов’язково закінчувати військовий навчальний заклад, можна закінчити навчання і в цивільному коледжі. А потім, якщо бажаєш стати військовим, можеш підписати контракт і служити у війську. Тобто ти закінчуєш академічні навчання: соціологію, психологію, вищу математику, фізику і тому подібне, а потім фокусуєшся суто на льотній підготовці. Так в ПС США підготовка пілота F-16 VIPER займає приблизно три роки. Це тільки щоб опанувати той літак. А далі, після розподілення, в ескадриліях, продовжують тренуватися та набирати досвід. І потім, під час військових навчань отримують кваліфікацію, що вони можуть виконувати бойові дії. Отже, весь шлях молодого офіцера до молодого бойового льотчика, може зайняти аж до 5 років.

Тому в нас і виникла ідея, щоб в першу чергу відправляти на навчання саме досвідчених льотчиків. Так, воно буде дещо по-іншому, але швидше, щоб вони могли вже воювати на VIPER-ах.

signature

Коли слід чекати реформи в навчанні пілотів в Україні

– В нашій системі підготовки треба провести реформи, якими б болісними вони не були. І так, скоріш за, все це буде складно. Дехто може ці реформи гальмувати. Та все ж треба робити це комплексно і всебічно. На жаль, не все залежить від доброї волі Начальника авіації чи Командувача Повітряних сил. Багато що має пройти затвердження у Головнокомандувача, міністрів і Верховної ради.

Очевидно, що треба міняти нашу систему підготовки так, як це робили, наприклад, в Польші. Та це питання через те і болюче, що треба буде робити величезні зміни, а реформувати підготовку та Повітряні сили загалом, під час війни, набагато складніше. Не можна все зупинити і сказати, що ми працюємо по-новому. Ми продовжуємо наближати нашу Перемогу та будувати сучасні Повітряні сили. До того ж, треба розуміти, що не всі молоді пілоти, які зараз випускаються з Харківського університету Повітряних сил, їдуть на навчання на західні типи. Ми все ще готуємо бойових пілотів на радянських літаках, як би не хотілось всіх відправити вчитися на F-16. Деякі хлопці приходять і в нашу Старокостянтинівську бригаду. І навіть ті, що випустились зовсім нещодавно, вже беруть активну участь в бойових діях і пускають ті самі «класні» ракети.

фото: ПС ЗСУ, 7 бригада тактичної авіації, Мілітарний, 2+2 , armyinform, Віктор Залевський, cheline.com.ua

Вам сподобався матеріал?

Ми збираємо файли cookie для кращого діалогу з вами Детальніше.
Використовуючи цей сайт, ви погоджуєтесь з цим

Закрити