Хто такі авіадиспетчери?

“Ви водите машину? Я завжди порівнюю роботу авіадиспетчера з поліцейським — регулювальником на перехресті. Принцип такий самий. Тільки авіадиспетчер регулює рух не автівок, а літаків у повітрі — точки, де вони перетинаються, щоб вони там не зіткнулися. Тільки в поліцейського перехрестя одне.
А якщо уявити сітку доріг, і через кожні 300 м підняти їх над землею? Багааато шарів вийде! І машини їздять не тільки на одному рівні, та ті рівні ще й перетинаються.
Вони можуть наздоганяти один одного. І робота авіадиспетчера полягає у тому, щоб між літаками була безпечна відстань. Щоправда, автівку можна зупинити. А літак зупинити не можна — він впаде. Ну, і швидкість трошки більша (прим. 700-900 км/год). Якщо на дорозі відстань між машинами може бути 5 метрів, то мінімальна дистанція між літаками має бути 9,5 км. Здається багато? Насправді, це близько 20 секунд польоту. Диспетчер може змінювати висоту, швидкість чи курс польоту, щоб літаки не зіткнулися”, — Геннадій Аргунов. 

Геннадій Аргунов вже довгі роки — старший викладач кафедри Аеронавігаційних систем державного університету “Київський авіаційний інститут”. З професією авіадиспетчера познайомився ще у 90-ті, коли здобував профільну освіту в Кропивницькому. Каже, на початку незалежності України багатого вибору місць роботи для авіадиспетчерів не було, тому деякий час працював закордоном. Тодішню ситуацію з цим в країні з гумором згадує так:

Зона відповідальності 1 диспетчера може бути, наприклад, в радіусі до 50 км і висотою до 3000 м, в іншого — від 50 до 100 км радіусом, а висота до 6000 м.
Перед польотом пілоти чи авіакомпанії подають диспетчеру план руху. І, звісно, хочуть, як правило, пролетіти якомога коротшим маршрутом. А задача авіадиспетчера — забезпечити якомога безпечніший, і зробити якнайкраще для всіх.
Коли літаки летять в ЄС, план узгоджується в організації з безпеки польотів — Євроконтроль. Так само існує і міжнародна організація з цивільної авіації, що відповідає за співробітництво країн у цій галузі. 

Загалом, одні авіадиспетчери займаються плануванням, щоб маршрути не перетиналися чи щоб з аеродромів літаки вилітали не всі разом, а один за одним. Інші — підтримують контакт безпосередньо з пілотом під час руху через радіозв’язок.  

“На кухні у нас є багато каструль, які складені одна в одну. Так ось найбільша каструля, умовно, це Україна. В неї входить 5 штучок поменше — це наші великі районні центри, і в них — ще менші. І ось в кожному з цих об’ємів за повітряний рух відповідає окремий авіадиспетчер. І в нього своя частота, на якій він зв’язується з пілотом. Коли літак вилітає з одного повітряного простору, він потрапляє в зону іншого авіадиспетчера і т. д. Тож пілот відповідає за 1 літак, а диспетчер – за всі, які є в нього на зв’язку в його зоні відповідальності (їх може бути 1, 2, 3…10 — залежить від розміру зони), — Геннадій Аргунов. 

РОМАНТИКА РОБОТИ АВІАДИСПЕТЧЕРОМ

Це для нас з вами робота авіадиспетчера виглядає як монітор і на ньому миготять червоні цятки. А для авіадиспетчерів — це своя романтика. А ще — велика відповідальність. Адже за кожною такою міткою — багато життів. І якщо пілот відповідає за пасажирів 1 літака, то диспетчер — за набагато більше людей. 

20-річна Катерина Іщук, яка нині вчиться на авіадиспетчера на 4-му курсі в “КАІ”, впевнена: відповідальність — її сильна сторона. І це одна з багатьох причин, чому вона впевнено прагне працювати в цій галузі. 

Дівчина вступала у 22-му, коли росія розв’язала повномасштабну війну в Україні. Тоді їй довелося втікати з рідного Житомира закордон. Але все ж мріє про свою кар’єру і життя в Україні, тому повернулася аби здобувати освіту на батьківщині. Хоч і поки тривають бойові дії, а повітряний простір закритий. 

“Я уявила себе на диспетчерській вежі в Борисполі. Дивишся у вікно — весь аеродором перед тобою: один літак злітає, другий сідає. І це невеличке відчуття контролю над чимось масштабним, великим”, — ділиться Катерина. 

ЩО З ПРОФЕСІЄЮ ЗАРАЗ?

Ті авіадиспетчери, які контролювали в Україні повітряний рух раніше, нині не працюють за професією. Тож дотичні до галузі люди прогнозують, що після відновлення польотів буде велика потреба у таких фахівцях. Адже хтось вже пішов на пенсію, хтось знайшов себе у чомусь іншому за час війни. А в університети вступають зараз менше абітурієнтів, бо багато молоді виїхало з країни.

Проте ті, хто лишився, здобувають освіту повноцінно. Вчаться на спеціальних тренажерах, зосереджені на точних дисциплінах, англійській мові, без якої ніяк в цій галузі.

“Перший курс — загальний. Другий — більш профільний. З третього починається робота на тренажерах – як в реальному українському аеропорту. Ми відпрацьовуємо там різні зони, як літаки рухаються до злітної смуги, вивчаємо спеціальну фразеологію. Ще ми міняємося і буваємо на симуляторі в ролі пілотів, щоб ми також розуміли як відчувають себе літуни, які команди дають, і як реагує диспетчер. Так в майбутньому, в реальних умовах, ми зможемо оцінювати та прогнозувати думки і дії пілотів. Розглядаємо різні екстрені ситуації, наприклад, ожеледиця на злітній смузі чи “bird strike” — коли птахи на аеродромі потрапляють в двигун, що робити. І багато іншого цікавого”, — розповідає студентка Катерина.

Катерина Іщук сподівається, що її професія вже буде затребувана по закінченню нею університету. Але якщо найближчим часом керувати повітряним простором в Україні раптом не вдасться, має альтернативний план:

“Завжди можна спробувати Державну авіаційну службу — піти на одну актуальну посаду, а як відкриється простір — спробувати перейти на авіадиспетчера. Можна спробувати й Євроконтроль — вони щороку викладають різні можливості для стажування. Наші студенти кожного року їздять туди. Але залишитися я хочу, все ж, в Україні. Я хочу розвивати нашу країну, розвивати авіаційну галузь”.

ХТО СТАЄ АВІАДИСПЕТЧЕРАМИ?

Щоб стати авіадиспетчером, на думку дотичних до професії людей необхідно мати такі якості:

• відповідальність;
• вміння працювати в команді;
• сміливість приймати рішення;
• швидка реакція;
• критичне мислення.

“Повітряна обстановка може змінюватися в секунду. Літаки літають з височезною швидкістю. І якщо людина не може тверезо оцінити стресову ситуацію швидко, якщо їй треба, припустимо, хвилин 10, то за цей час може вже статися що завгодно. Треба вміти швидко, чітко, правильно, конструктивно і аргументовано приймати рішення”, — пояснює Катерина Іщук. 

Проте, в будь-якому випадку, керувати авіапростором одразу не дадуть. За словами студентки, спочатку люди працюють майже 3 роки в зоні руху літаків по землі, тоді можна перейти на іншу посаду і займатися зльотами й посадками, і так далі підійматися по кар’єрних сходах.

Мало хто замислюється, але без авіадиспетчерів літаки не літатимуть. Тож ця професія важлива, відповідальна, та, як кажуть самі фахівці, романтична. Та сподіваємося, що вже незабаром буде дуже затребувана у мирному повітряному просторі України.