Сергій Жадан. Спільні цінності з Авіацією Галичини

Сергій Жадан — один із найвідоміших сучасних українських авторів, поет, перекладач і фронтмен гурту «Жадан і Собаки». Його тексти перекладені десятками мов, а сам він є лауреатом численних міжнародних літературних премій. Водночас сьогодні Сергій Жадан долучений до допомоги українським військовим і сам входить до складу бригади «Хартія».

А ще Сергій Жадан є нашим добрим другом. Ми в «Авіації Галичини» віримо, що одяг — це не лише про стиль, а й про сенси, які об’єднують. Саме тому ми створили разом із Сергієм колекцію «Жадан. Цитати» — одяг, у якому слова набувають форми і стають способом висловити свою позицію.

Рубрика «Спільні цінності» — це продовження цього діалогу. У ній ми говоримо з людьми, з якими наші думки перетинаються. Перший випуск — розмова із Сергієм Жаданом. 

Хто для вас є особистими героями цього часу?

Наші військові, безперечно. Сили оборони України, і Збройні сили, і Національна гвардія, і інші роди військ. Мені здається, що хлопці, дівчата, які сьогодні захищають країну, це, власне, є якесь мірило українства, мірило українців, яке воно має бути. Але я вам скажу таку річ, що, насправді, сьогодні вся країна живе війною, і в тилу багато людей теж чесно роблять свою роботу. Знецінювати роботу тилу теж, очевидно, не потрібно.

Люди, які працюють в бізнесі, які наповнюють бюджет, люди, які працюють в системі освіти, виховуючи дітей, люди, які працюють в системі медицини, роблять свою роботу. Мені здається, це все гвинтики. Погано про людей говорити як про гвинтики, але так – метафорично. Це гвинтики нашої великої української машини, яка обов’язково нас вивезе із цих темних часів. 

Які українські культурні традиції, надбання чи особистості вас надихають, і чому?

Я виріс в українській культурі, для мене це моя культура, моя мова, моя література. Відповідно, все, що пов’язано з цим, для мене є важливим. Починаючи від шкільної програми, закінчуючи сучасною культурою.

Я пам’ятаю перші фестивалі «Червона рута», які були чимось новим, чимось незвичним. Або пам’ятаю ваш львівський фестиваль «Вивих». Мені було 17 років, я студентом сюди приїхав і побачив, якою може бути українська культура. Побачив, що вона може бути урбаністичною, балаганною, карнавальною, сучасною, надзвичайно відкритою і саморанічною. Для мене, для людини, для підлітка, який приїхав зі сходу України, де була трішки інша культурна і мовна ситуація, це було дуже важливо. Побачити, що українська культура може бути трішки іншою і українська мова може дещо інакше побутувати в міському просторі.

Зараз, за цей час, фактично за 35 років, все в країні змінилося. Ми живемо в іншій країні. Ми живемо в іншій ситуації і політичній, і економічній, і соціальній, і культурній, і мовній. І про це вже згадуєш, як про щось з історії. Зараз Харків зовсім інший, ніж тоді. Єдине, що хочеться, — щоб ця війна завершилася, щоб наші традиції до нас повернулися.

От у нас перед повномасштабним вторгненням в Харкові робили прекрасний фестиваль «Вертеп-фест». До нас приїздили вертепи з усієї України. І це була така величезна хода, дуже яскрава, дуже строката й кольорова. Вона йшла по центральній вулиці, містяни вітали цих людей. Нині, з огляду на безпеку, ясна річ, що цього немає, але дуже хочеться, щоб цей фестиваль повернувся. Тому що, знову ж таки, це про традиції, які десь нам були обірвані, десь замовчувалися, але ж вони, насправді, з нашої прошивки ніде не зникли. Ми так чи інакше все це пам’ятаємо. Я пам’ятаю навіть у своєму радянському дитинстві, як ми святкували Різдво. Воно десь лишалося на рівні пам’яті, на рівні переказів від дідусів і бабусь. Його не змогли заглушити ні 33-м роком, ні подальшою русифікацією. Це неможливо витіснити.

Що для вас важливо у партнерах, з якими ви робите спільні проєкти? 

Я ціную щирість, відкритість, відвертість і професіоналізм. Я дуже шаную людей, які люблять працювати, які не бояться роботи. Такі люди в мене завжди викликали повагу. 

І що відгукнулося вам в Авіації Галичини?

Мені справді дуже симпатично те, що ви робите. Це викликає дійсно і захват, і бажання десь у чомусь наслідувати. Ну і те, що ви налаштовані на допомогу, – це теж підкуповує, це теж викликає повагу. На допомогу — я маю на увазі те, що ви соціально орієнтований бізнес, що ви підтримуєте і сили оборони, і якісь соціальні, культурні, освітні проєкти.

Дивіться повну розмову у відео.