Ксав’є Тительман: французький аналітик, який збирає мільйони для України — і носить Авіацію Галичини

Одного разу співзасновник Авіації Галичини Юрко Назарук летів за кордон та побачив, як один з пасажирів при виході одягнув бомбер нашого бренду. «Своя людина. Можливо, хтось із українських пілотів летить на навчання», — подумав тоді Юрко. Та й не став гадати, а спитав прямо. «Своєю людиною» виявився француз Ксав’є Тительман. Так ми вперше почули в Авіації Галичини про цього крутого чоловіка. 

Минуло кілька років. І ми раптово почали отримувати чимало замовлень з Франції. Для нас звична справа — відправляти одяг клієнтам у різні країни. Але так, щоб одне за одним замовлення надходили з однієї — це щось цікаве. Тому ми теж, як колись Юрко, запитали напряму — звідки наші французькі клієнти дізналися про нас. І вони відповіли, що у блозі Ксав’є Тительмана.

Для нас велика честь мати такого друга і амбасадора бренду. Тож тепер ми вирішили познайомити з ним і вас.

Ксав’є Тительман — французький авіаційний та оборонний аналітик, колишній військовий авіатор, автор YouTube-каналу з сотнями тисяч підписників і один із найпослідовніших голосів підтримки України у Франції. Його шлях почався з дитячого захоплення авіацією, продовжився службою у французькій морській авіації, а згодом переріс у публічну аналітику, медійну роботу та системну допомогу Україні.

Він говорить про війну не з відстані телевізійної студії. Ксав’є неодноразово бував в Україні, відвідував прифронтові території, зустрічався з військовими, волонтерами, підприємцями, інженерами і захоплюється силою духу українців. Через свою спільноту він збирає кошти на автомобілі, медичне обладнання, дрони, генератори та інші критично важливі речі, а також допомагає українським defense-tech компаніям будувати партнерства в Європі.

У цій розмові ми говоримо з ним про авіацію, війну, українську стійкість, майбутнє військових технологій, європейське сприйняття України — і про те, чому боротьба українців уже змінила світ.

Далі — пряма мова, аби ви познайомилися із Ксав’є самі.

Для початку розкажіть трохи про себе. Як ви прийшли в авіацію, чим займаєтеся сьогодні і як стали одним із найвідоміших французьких аналітиків у сфері авіації та оборони?

Я завжди був захоплений авіацією. У дитинстві моя школа була названа на честь «командора Мушотта» — справжнього героя, авіатора, який боровся з нацистами. Який приклад для наслідування! Я ходив з батьками на авіашоу, читав усе, що міг знайти, і мріяв працювати у військовій авіації, щоб поєднати свою пристрасть зі служінням своїй країні.

Після десяти років у французькій морській авіації як штурман і оператор радара, а згодом як планувальник місій для винищувачів Rafale, я почав працювати над інноваційними проєктами для аерокосмічного й оборонного секторів.

Я створив тематичний блог, і медіа поступово почали звертатися до мене по інтерв’ю. Потім я запустив свій YouTube-канал, і сьогодні навколо мене сформувалася спільнота з понад 800 000 підписників, з якими я обговорюю авіацію, оборону, а також ділюся своїм аналізом війни в Україні. Мій YouTube-канал зараз перекладається сімома мовами, зокрема російською — перепрошую, що української не було доступно в системі ШІ-перекладу! — водночас я продовжую працювати неповний робочий день над проєктами оборонних інновацій, зокрема в Україні.

Від початку повномасштабного вторгнення Росії ви стали одним із найактивніших прихильників України у Франції. Коли й чому ви вирішили долучитися до підтримки України?

Я почав захищати Україну в медіа ще у 2014 році. Тоді мене часто просили пояснювати авіаційні катастрофи, і це привело мене до аналізу справи MH17 — цивільного літака, збитого підтримуваними Росією силами над Донбасом у липні 2014 року.

Росія просувала неправдоподібну версію, покликану відвести від себе відповідальність, але докази її просто не підтверджували. У своїх аналітичних матеріалах і виступах у медіа я системно спростовував ці твердження і звинувачував Росію. Мої статті навіть поширювали українські посольства у франкомовних країнах, що зрештою призвело до того, що росіяни атакували мій блог, намагаючись його обвалити. Але коли на мене нападають, я відповідаю підвищенням ставок — у французькому стилі, крихітко! Відтоді я постійно використовував російські дезінформаційні кампанії як приклади у своїх лекціях про пропаганду та інформаційну війну.

На своєму YouTube-каналі я також робив аналіз військових операцій, наприклад, американської повітряної кампанії в Афганістані. Коли Росія почала готувати вторгнення в Україну у 2021 році, я опублікував кілька аналітичних матеріалів про майбутній конфлікт, який, на мою думку, вже не викликав сумнівів. Я продовжував бити на сполох до лютого 2022 року, а коли війна нарешті почалася, я був одним із небагатьох аналітиків, які вже мали глибоке розуміння України: інноваційного потенціалу її армії, адаптивності Збройних сил і рішучості її народу чинити опір. Завдяки моїм тісним зв’язкам із людьми на місцях моя перспектива суттєво відрізнялася від позиції багатьох телевізійних коментаторів. Поки більшість прогнозувала швидку поразку України, я стверджував протилежне: Збройні сили України ефективно чинитимуть опір, сили вторгнення покажуть гірші результати, ніж очікувалося, а російська військова техніка є набагато менш спроможною, ніж це стверджує російська пропаганда.

Що ви робите сьогодні, щоб допомагати українцям?

Знаєте, YouTube-канал може приносити значний дохід, але від самого початку я вирішив, що не хочу заробити жодного цента на стражданнях українців, які гинуть у цій війні.

У своєму першому відео про російське вторгнення я оголосив, що весь прибуток від нього буде передано на гуманітарні потреби в Україні, і продовжив це робити. Однак під час великих українських контрнаступів у жовтні 2022 року громадська організація, з якою я співпрацював, терміново попросила речі, які я просто не міг профінансувати самостійно, зокрема автомобілі 4×4. Уперше, замість того щоб покладатися лише на власні кошти, я звернувся по підтримку до своєї спільноти. За один вікенд ми зібрали понад 70 000 євро. Це було неймовірно зворушливо, а вже за тиждень ці автомобілі забезпечували цивільних у звільнених районах.

Відтоді нам стабільно вдається збирати понад мільйон євро щороку. Це дозволило нам передати десятки автомобілів і швидких, 13 медичних контейнерів Stabnet, сотні дронів, електрогенератори, сонячні електростанції, засоби захисту, зокрема глушники, детектори дронів, термоковдри та багато інших необхідних речей.

Водночас я почав їздити безпосередньо в Україну. Спочатку моєю метою була підтримка української промисловості: я передавав 3D-принтери й надавав консультації, щоб допомогти масштабувати виробництво за допомогою методів Industry 4.0. Сьогодні, втім, уже я вчуся українській ефективності. Я продовжую долучатися до цього промислового напряму — наприклад, як ментор під час хакатонів, організованих у межах Kyiv Defense Tech Week, допомагаючи українським компаніям будувати партнерства по всій Європі й навіть сприяючи залученню фінансування для прискорення інновацій.

Тим часом я повертався в Україну десятки разів, зокрема відвідував передову. Ці місії дають мені можливість побачити реальність поля бою, створювати репортажі, які підвищують обізнаність суспільства, і продовжувати залучати донати. Це стало своєрідним доброчесним колом.

Я також використовую свою публічність і зв’язки у Франції, щоб тиснути на політиків і закликати їх збільшувати нашу підтримку України. Хорошим прикладом була передача Україні французьких винищувачів Mirage 2000. Я ніколи не дізнаюся, чи наші зусилля вплинули на позитивний результат на 1% чи на 50%, але я зустрічався з кількома політиками з цього питання, ми запускали петиції, моя спільнота підтримувала цю ідею всюди, де це було потрібно.

А зараз ми боремося за ініціативу Skyshield — щоб безпосередньо залучити європейські повітряні сили до захисту українського неба.

Ви часто відвідуєте Україну й зустрічали багатьох українців — військових, волонтерів, підприємців і цивільних. Як би ви описали нашу націю? Що найбільше вразило вас в українцях?

Україна — це насамперед країна стійкості, креативності та рішучості.

Найбільше в цій війні мене вразило не якесь окреме військове досягнення, а надзвичайна здатність українського суспільства адаптуватися й інновувати за найскладніших обставин, які тільки можна уявити. Українці продемонстрували вражаючу здатність швидко розв’язувати проблеми — чи то на полі бою, у промисловості, логістиці чи громадянському суспільстві. Коли вони стикаються з викликом, їхній інстинкт — не чекати, поки хтось інший його вирішить. Вони організовуються, експериментують і знаходять рішення самі.

Мене також глибоко вразили відносини між українським суспільством і його Збройними силами. У багатьох країнах між цивільними й військовими існує чітке розмежування. В Україні ж воєнні зусилля стали справді загальнонаціональною справою. Волонтери, інженери, підприємці, вчителі, студенти й військові — усі долучаються по-своєму. Це створює неймовірний рівень енергії та адаптивності, який важко відтворити.

Ще одна вражаюча риса — скромність. Багато найкомпетентніших людей, яких я зустрічав в Україні — військові, інженери, засновники стартапів, урядовці, — рідко хваляться своїми досягненнями. Вони зосереджені на наступній проблемі, яку потрібно вирішити, а не на святкуванні успіхів. І водночас масштаб того, чого вони досягли з 2022 року, є надзвичайним.

І нарешті, мене постійно надихає їхній оптимізм. Після часу, проведеного поблизу лінії фронту, можна було б очікувати, що люди будуть зневірені. Натомість я часто бачу гумор, рішучість і відмову втрачати надію. Українці краще за будь-кого розуміють серйозність ситуації, але продовжують будувати компанії, розробляти технології, організовувати культурні події та планувати майбутнє.

Якби мені довелося підсумувати Україну кількома словами, я сказав би, що це країна, яка перетворила випробування на інновації, а стійкість — на силу. Я пишаюся тим, що можу сказати: у мене тут є добрі друзі.

Під час поїздок Україною ви стали свідком багатьох історій і зустріли багато видатних людей. Чи була якась особлива зустріч або момент, що справила на вас найсильніше враження і найбільше вплинула особисто?

Я міг би навести сотню різних прикладів: від сміху, який ми розділяли в окопах, до будинків для літніх людей, де мешканці плели електричні кабелі для дронів; від військових, які з надзвичайною простотою розповідають про акти неймовірної хоробрості, до тих, хто відповідає за операції з ураження цілей на території Росії, використовуючи методи, що здаються взятими просто з кіно. І також іноземні добровольці — зокрема багато французьких волонтерів, яких я підтримую, — яких я вважаю героями, подібно до добровольців, що вирушили воювати в Іспанії у 1936 році, щоб зупинити фашизм.

Але якби мені потрібно було назвати лише одну людину, я обрав би Ірину Терех, головну технічну інженерку, а тепер CEO Firepoint, яку я мав честь інтерв’ювати для свого YouTube-каналу. Вона втілює дух цієї країни. Її інтелект і рішучість здатні зрушити гори.

Україна має ціле покоління лідерів, відданих справі, що більша за них самих: остаточно покласти край чотирьом століттям російського імперіалізму. Ця війна за незалежність — колективне зусилля, яке можуть нести вперед лише люди виняткового характеру й відданості. Вона — одна з них.

Ви часто говорите про авіацію, військові технології та сучасну війну. Які уроки української авіації та Збройних сил України сьогодні вивчає решта світу? Які з цих уроків, на вашу думку, формуватимуть майбутні військові доктрини?

Швидка й доступна ефективність! На кожних навчаннях НАТО, де беруть участь кілька українців, вони перемагають усі інші країни.

Вони використовують кожну одиницю обладнання, яку отримали, найкращим можливим способом — краще, ніж ми самі використовуємо ці системи! Вони створюють нові системи, вдосконалюють усе завдяки дронам та інформаційному насиченню поля бою, і зрештою це дозволяє українцям розробляти нові тактики й цілком нову доктрину. Зворотний зв’язок в Україні неймовірно швидкий та ефективний, і мені іноді здається, що інші країни не встигають: ви все швидше й швидше віддаляєтеся від наших можливостей, бо дозволяєте всьому світу підтримувати вас через цю відкриту систему. Жоден традиційний спосіб розробки зброї не може вас наздогнати.

Крім того, нова зброя стає розумнішою й значною мірою спирається на штучний інтелект, а це означає, що потрібні дані для навчання ШІ-моделей. Лише дві країни зараз можуть наповнювати свої моделі даними в повному масштабі: Україна та Росія. На щастя, вони не зрозуміли цінність цих даних так рано, як ви.

Тож, якщо підсумувати мою думку: щоб зупинити Росію, потрібно запускати 10 000 дронів на день, і потрібно бути здатними витримати противника, який запускає 10 000 дронів на день по вас. Жодна армія НАТО сьогодні не здатна досягти такої продуктивності.

 У своєму відео ви згадали «Авіацію Галичини», і невдовзі після цього ми почали отримувати замовлення з Франції. Як ви вперше відкрили для себе наш бренд і що спонукало вас поділитися ним зі своєю аудиторією?

Я відкрив для себе «Авіацію Галичини» під час своєї найпершої поїздки в Україну — це був магазин навпроти Золотих воріт у Києві. Це стильно, це відображає і мою пристрасть до авіації, і мою залученість у підтримку України. І, звісно, якість хороша, частина вашого доходу йде на підтримку фронту, ваші виробництва розташовані в Україні, це допомогло біженцям знайти роботу.

Я одразу полюбив бренд — і за дизайн, і за ідеологію, яку він несе. Ви можете побачити «Авіацію Галичини» в багатьох моїх відео чи Instagram, я ношу ваші речі так часто, як можу. Люди часто питали в коментарях, звідки ці речі, тож я одразу відповідав на такі коментарі. Через деякий час я вирішив прямо підтримати ваш бренд наприкінці одного зі своїх відео. Я радий, що це спрацювало.

Ви спілкуєтеся з великою французькою та європейською аудиторією. На вашу думку, чого люди у Франції та по всій Європі, можливо, досі не до кінця розуміють про Україну, українців і цю війну?

Більшість європейців досі вважає, що війна в Україні — це лише війна в Україні. І навіть якщо більшість людей підтримує Україну, вони не готові заплатити ціну справедливої підтримки України, навіть якщо йдеться лише про економічну ціну.

Крім того, дуже мало людей розуміють реальну загрозу, з якою Європа стикається з боку Росії. На початку війни депутат Державної думи з політичної партії путіна запропонував законопроєкт про скасування визнання незалежності як України, так і країн Балтії.

Якби вторгнення в Україну пішло «за планом» росіян, вони напали б на ці країни, і високопоставлені російські діячі, як-от Патрушев, досі відкрито це підтверджують. Навіть найбільш егоїстичні люди мають зрозуміти: підтримка України — це не лише правильно, це й у наших найвищих власних інтересах.

Якби Україна впала, європейські країни вже були б у відкритій війні з Росією. Ми не були готові чотири роки тому, і попри час, який Україна дала нам за найвищу ціну — своєю кров’ю, — ми досі не готові, і досі не всі переконані у важливості нашої підтримки України.

Є також дещо, що мені дуже подобається в Україні: її люди. Ви до біса розумні, сучасні, відкриті й горді за свою країну та її історію, і це створює справжню єдність у суспільстві. Іноді мені здається, що європейці бояться захищати власні цінності; ми втратили відчуття того, що ми є спільнотою і маємо спільне майбутнє.

Українці вже понад чотири роки живуть в умовах повномасштабної війни. Якби ви могли звернутися до них через наш блог, яке повідомлення хотіли б передати сьогодні?

Передусім я хочу подякувати вам за те, що ви довели світові, що він помилявся; за те, що ви чинили опір тоді, коли так багато хто вважав спротив неможливим; за те, що показали: мужність, прагнення свободи й гідність — це не абстрактні поняття, а цінності, за які варто боротися.

На жаль, нам була потрібна ця війна, щоб Україну побачили такою, якою її завжди мали бачити. Я мав честь зустрічатися з військовими, інженерами, підприємцями, волонтерами, лікарями, вчителями і звичайними громадянами. Ваша стійкість і рішучість перевершують усе, що ми бачили раніше.

Багато людей за межами України бачать цю війну через статистику, мапи або заголовки, але я особисто бачив людський бік цієї боротьби. Я знаю, що втома реальна і що багато хто з вас заплатив нестерпну ціну. Ніщо з того, що я скажу, не зменшить цей тягар, але мільйони звичайних людей у всьому світі продовжують захоплюватися тим, чого ви досягли, і хочуть долучитися до захисту України. Ми не настільки присутні, як мали б бути, але ми поруч із вами.

Якщо сказати просто: дякую, тримайтеся, ваш приклад уже змінив світ, і одного дня вам буде віддано борг, який ми перед вами маємо.

Як за ці роки змінилося ваше особисте сприйняття України? І якою ви бачите Україну після перемоги?

Україна змінилася, бо мусила адаптуватися — і змінилася в хорошому сенсі. Зараз Україна має неймовірний імпульс завдяки своїм бійцям і розвитку технологій. Ви домінуєте на фронті завдяки екосистемі дронів, частину найнебезпечніших місій тепер можуть виконувати наземні роботи, ваші далекобійні удари стають дедалі ефективнішими, що призведе до колапсу російської здатності забезпечувати свою війну паливом.

Ви пропонуєте світові завершення російського імперіалізму — так само, як Франція чи Велика Британія мусили втратити свої колонії. До речі, французи й українці тепер мають дещо спільне: ми обидва палили Москву 😉

Після перемоги вас вважатимуть гігантом defense-tech — як Ізраїль чи Південну Корею раніше, а величезна кількість ваших оборонних компаній отримуватиме за кордоном контракти на мільярди доларів. Водночас технології, які ви розробили, вийдуть у світ як технології подвійного призначення. Наприклад, «Баба Яга» доставлятиме піцу, наземні роботи використовуватимуться для цивільної логістики у віддалених районах, ваші комунікаційні пристрої допомагатимуть відновлювати мережі після стихійних лих, ви заміните Китай в електроніці.

Наприкінці Холодної війни Україна була багатшою за Польщу, більш індустріалізованою за Польщу, українці були освіченішими за поляків. Вам просто не випало шансу піти правильним шляхом. Ця війна — війна за незалежність. Вона стане можливістю надолужити ці втрати, наблизитися до вашої справжньої історичної родини в Європі й піти шляхом мирного економічного розвитку, у центрі якого будуть людські цінності та добробут. У вас є правильні лідери, щоб усього цього досягти.

У словах Ксав’є Тительмана Україна постає не лише як країна, яка чинить опір, а й країна, яка переосмислює саму природу сучасної війни, інновацій і національної єдності. Він бачить в українцях не жертв обставин, а людей, які здатні перетворювати найскладніші виклики на рішення, силу й майбутні можливості.

І, можливо, найважливіше в цій розмові — нагадування про те, що підтримка України не є жестом співчуття. Це спільна відповідальність і спільний вибір майбутнього. Українці вже довели світові, що свобода, гідність і рішучість можуть змінювати хід історії. Тепер від світу залежить, чи готовий він разом із Україною боротися за справедливість і надалі та нарешті дотиснути імперію зла до повного самознищення.